Ще тільки розполовинився липень,
а вже зацвіли хризантеми.
Жовта і жовтогаряча —
палкі поцілунки осені.
Знак того, що дні коротшають.
Сонце котиться на захід і закочується у сад,
туди, під вікно, де цвітуть хризантеми —
жовта і жовтогаряча,
усміхнені та життєрадісні —
ангели-провісники осені.
Щойно ж достигли перші яблука,
а груші ж іще зелені,
викопали часник,
а редьку сіяти ще за рано —
може, аж на тому тижні...
Куди ж ви так поспішаєте, квіти осінні?
Літо — в повноті своєї розкоші —
зітхає “мементо морі”...
Ти, що намалював хризантеми
у третій день створення світу,
коли прийде моя осінь,
допоможи мені не боятися!
Жовта і жовтогаряча...
Сивина — це коли золото очищене,
сяє крізь ранковий туман,
крізь вечірній присмерк...
Ночі стають довшими, сонце хилиться на захід...
Під вікном цвітуть хризантеми,
ангели зазирають у шибку —
а літо ж
ще тільки розполовинилось....
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Он ждет тебя. - Анатолий Бляшук Почему так часто наш разум преобладает над нашей верой…? Почему наш рационализм преобладает над доверием Богу…? Почему, в воскресенье на прославлении мы исповедуем, что вся наша жизнь в Его руках, а в понедельник снова суетимся, копошась в своих проблемах…? Мы пытаемся что-то решить, подключая к этому все имеющиеся в нашем расположении ресурсы, мы даже иногда молимся, но все равно остается как прежде…. Почему…? Да потому-что Бог начинает работать только там, где Ему нет альтернатив. От них мы можем избавиться двумя способами – это отбросить их по своей воле, или в начале набить себе кучу шишек, чтоб в итоге доказать несостоятельность наших путей и воззвать к Богу. Выбор только за нами.
